29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Вже 25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте, більшовицька влада, не хотіла просто так віддавати свого “молодшого брата”. Після захоплення Харкова та Полтави, більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під приводом М. Муравйова на Київ.

На жаль, українські історики чомусь вперто вважають цього військового “діяча” конфідентом Леніна та Троцького. Насправді ж його належність до більшовицького табору – історична неправда. Переконаний монархіст, ветеран спочатку російсько-японської, а згодом Першої світової воєн, підполковник царського війська Михайло Муравйов більшовиків не любив. Проте обставини того часу змусили його після лютневої революції у Петрограді приєднатися до партії лівих есерів. Як харизматичний лідер, Муравйов створив єдине боєздатне формування, котре було в розпорядженні радянської влади того часу.

Ігор Гашущак

Відбити напад близько 6 тис. більшовиків полковника Михайла Муравйова з Києва тоді вирушили добровольчий Студентський курінь і вихованці Української військової школи. Не більше шести сотень бійців. Коли скінчилися набої, лише 35 потрапили в полон. Як свідчили селяни — очевидці страти, учень сьомого класу гімназії Григорій Пипський заспівав гімн ”Ще не вмерла Україна”, який підхопили й інші полонені. А після відступу українських військ у Києві почався червоний терор. Менше ніж за місяць загинули від 10 до 30 тис. киян. Тобто кожен десятий житель столиці.
Бій розпочався о 12 годині дня, і, фактично безперервно тривав до пізнього вечора. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Протягом п’яти годин українські підрозділи стримували ворожі напади. Проте незабаром, скориставшись величезною перевагою чисельності, наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища, бійці Студентського Куреня пішли в атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів (серед них – М.Лизогуб, О.Попович, В.Шульгин, П.Кольченко, М.Ганкевич та ін.) були захоплені в полон. Усіх їх було піддано нелюдським катуванням і по-звірячому замордовано. Безжальні кати навіть заборонили селянам поховати останки безстрашних захисників.
Після підписання Брестського миру, який замінив владу більшовиків на австрійців та німців, 19 березня 1918 року в Києві відбувся урочистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих бійців у бою під Крутами.

Бій під Крутами часто порівнюють із битвою греків біля Фермопіл 480 року до н. е. Тоді спартанський цар Леонід на чолі 300 спартанців добровільно захищав прохід у горах, доки решта 6 тис. війська рятувалися від персів.